ТНПУ співпрацюватиме з Університетом менеджменту та підприємництва у Валбжиху (Польща)

9 червня 2022

9 червня міський голова Тернополя Сергій Надал взяв участь в онлайн-зустрічі з Університетом менеджменту та підприємництва у Валбжиху (Польща).

До заходу долучилися також представники Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка: ректор Богдан Буяк, проректор з наукової роботи та міжнародного співробітництва - Галина Фальфушинська та завідувач кафедри іноземних мов - Мар'яна Сокол.

Метою зустрічі було налагодження міжнародної співпраці між університетами Тернополя та Валбжиху та подальше уточнення можливості реалізації угоди про надання патронажу, укладеної 12 квітня 2022 року про науково-дидактичну співпрацю.

За результатами онлайн-спілкування між сторонами досягнуто домовленість про залучення науково-педагогічних працівників ТНПУ в якості академічних викладачів для проведення дистанційних занять з освітніх галузей на WSZiP (Wyższa Szkoła Zarządzania i Przedsiębiorczości z siedzibą w Wałbrzychu). Спеціальності: Педагогіка першого циклу навчання (бакалаврат); Педагогіка, ІІ цикл навчання (магістратура); напрямок навчання: Інженерія управління, перший цикл (інженерні навчання). Погоджено також участь професорсько-викладацького складу ТНПУ у міжнародній науковій конференції, організованій в режимі онлайн університетом менеджменту та підприємництва м. Валбжих.

«Наш Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка є одним із кращих вишів в Україні, і мені дуже приємно, що саме цей заклад вищої освіти активно впроваджує та розвиває міжнародну співпрацю та партнерство з іноземними вишами, зокрема, з польськими, - наголосив Сергій Надал. - Я щиро дякую польському Уряду та усьому народові Республіки Польща за всебічну допомогу Україні в діяльності, спрямованій на запобігання агресії з боку російської федерації, підтримку наших вимушених переселенців, які від початку повномасштабної війни знайшли прихисток у Польщі, а також дякую за підтримку європейської інтеграції України».

Наталія ПОПЛАВСЬКА: «Журналістика дуже чутлива до суспільних змін»

08.06.2022 АВТОР ЗОРЯНА МУРАШКА

У понеділок, 6 червня, ми відзначали День журналіста. В умовах воєнного часу суспільство усвідомило, наскільки важливими є ті, котрі щоденно доносять громадськості таку важливу нині інформацію. Сьогодні медійники тримають інформаційний фронт, а він, як відомо, не менш важливий, аніж бойові дії. Позаяк боротьба з пропагандою московії — неодмінна складова нашої майбутньої перемоги. Тому й відповідальність перед нами, журналістами, доволі велика. Як і перед тими, хто готує майбутню четверту владу, — викладачами спеціальності «Журналістика». Які виклики стоять перед журналістською освітою сьогодні та кому варто ступати на медійний шлях — про це «ВЖ плюс» розповіла завідувачка кафедри журналістики Тернопільського національного педагогічного університету ім. В Гнатюка Наталія Миколаївна Поплавська.

— Усі ми розуміємо, що журналістика нині зазнає значних трансформацій. Як ви охарактеризували б журналістику війни?

— Професійна журналістика є дуже затребуваною в сьогоднішній умовах, і важко переоцінити її роль. Ми розуміємо, наскільки сьогодні важливо боротися з російською пропагандою та дезінформацією, що підриває суспільство зсередини. Журналістика дуже чутлива до суспільних процесів. Якщо говорити в контексті війни, то вона змінила деякі стандарти журналістики або ж виокремила певні аспекти цих стандартів. Тому медійники мають бути готовими до усіх змін, бути гнучкими, вміти швидко зорганізуватися, переформатуватися відповідно до нових умов. Доречним прикладом є телевізійний марафон, журналісти якого в короткі терміни вибудували новий формат подачі інформації своїй аудиторії. Вони об’єктивно та цілодобово інформували людей, стримували паніку та доносили інформацію про війну всьому світові. На мій погляд, українська журналістика показала себе гідно — попри складний час і воєнну цензуру, вона змогла підлаштуватися до незвичних умов. Тому і ми, викладачі, маємо бути готовими й відкритими до змін, яких вимагає час.

— Чи змінилися орієнтири в навчанні студентів, на чому акцентуєте особливу увагу?

— З початком повномасштабної війни ми почали активніше навчати студентів роботи журналіста у воєнний час. Адже тепер вони проходитимуть практику в редакціях. Тому повинні чітко розуміти, як працюють медіа в умовах воєнного стану. Ми пояснюємо, як правильно творити контент у цих умовах, як працювати з військовими, переселенцями, жертвами війни, дітьми. Ми акцентуємо на тому, як змінилися журналістські стандарти, які з них потребують особливої уваги. Окрім того, ми співпрацюємо зі Спілкою журналістів України та з Комісією із журналістської етики. Долучаємо студентів до усіх заходів, що пов’язані з військовою журналістикою. Спікери, котрі мають практичний досвід в актуальній для сьогоднішньої журналістики сфері, дають настанови, діляться своїм досвідом. Ми посилили значення неформальної освіти.

— Оскільки ми заговорили про неформальну освіту, то не можу не згадати медіашколу «В етері», яка функціонує при вашій кафедрі. У рамках цієї школи ваші студенти діляться здобутим досвідом…

— Окрім освітньої діяльності в підготовці журналістів, ми також займаємося медіаосвітою для масової аудиторії. Ми поширюємо медіаграмотність, бо це надзвичайно важлива складова не лише у воєнний час, а й загалом. Через низький рівень медіаграмотності суспільства ми часто програємо російській пропаганді. Ми вчимо учасників медіашколи мислити критично, боротися з фейками та пропагандою. Ця школа зорієнтована здебільшого на школярів та випускників шкіл, але брати участь в медіашколі можуть усі охочі, зокрема й студенти інших спеціальностей. І, звісно ж, для студентів-журналістів це також є перевагою, оскільки вони, готуючись до майстер-класів, вдосконалюють свої знання та вміння.

— Наскільки навчальна програма відповідає вимогам часу?

— На кафедрі ми постійно стежимо за викликами в суспільстві, щоб готувати конкурентоспроможних на ринку праці спеціалістів. Освітньо-професійну програму оновлюємо щороку, вводимо ті дисципліни, які відповідають сьогоденню. Наприклад, цьогоріч на третьому курсі ми додали дисципліну «Сторітелінг». Окрім того, ввели дисципліну «Екстремальна журналістика», де окремим модулем студенти вивчають основи військової журналістики. Водночас вводимо дисципліни, що підсилюють технічні навички студентів у створенні того чи іншого медіапродукту.

— Позаяк я й сама здобула журналістську освіту в ТНПУ, то з власного досвіду знаю, що для викладачів кафедри журналістики дуже важлива думка студентів щодо навчальної програми…

— Так, це правда. До робочої групи, що складає й оновлює освітньо-професійну програму, входять студенти, а також наші випускники, які, працюючи у ЗМІ, з власного досвіду знають, які дисципліни є найбільш затребуваними у професійній діяльності. Ми скорочуємо дисципліни, які не викликають інтересу в студентів, натомість впроваджуємо ті, що є важливішими для сучасної журналістики. У нас студентоцентричне навчання, ми завжди на рівному діалозі з нашими студентами, підтримуємо довірливі стосунки з ними. Вони завжди знають, що викладачі всіляко сприятимуть, аби освітнє середовище для студентів було комфортним. Нині наші студенти активно займаються волонтерством, дехто перебуває у лавах ЗСУ. Вони є активними членами громадянського суспільства. При цьому відповідально ставляться до навчального процесу. Ми ж сприяємо тому, щоб вони розвивалися у всіх сферах життя.

— Навчальний рік у школах завершився і вже скоро розпочнеться вступна кампанія. Гадаю, буде доречно розповісти, що потрібно для того, аби стати студентом кафедри журналістики ТНПУ.

— Передусім варто ознайомитися з освітньо-професійною програмою 061 «Журналістика», яка розміщена на офіційному сайті нашого університету в рубриці «Абітурієнту. Освітні програми». У програмі вказані мета навчання, компетенції, які здобуде наш студент, а також дисципліни, які викладатимуть упродовж чотирьох років навчання. Окрім того, абітурієнт має надіслати нам мотиваційного листа: обґрунтувати вибір цієї програми, охарактеризувати бачення майбутньої професії, вказати вже отримані знання чи навички. Також абітурієнти мають скласти національний мультипредметний тест, так званий аналог ЗНО.

Опанувати ж професію журналіста може кожен. Для цього достатньо лише бажання й потягу до цього фаху. Програма гарантує професійну освіту в галузі журналістики з фокусуванням на підготовці фахівця, який, розуміючи природу й закономірності інформаційно-комунікаційних відносин, особливості створення медійних продуктів, спроможний ефективно використовувати свої навички для задоволення суспільних потреб в інформації для різних типів ЗМІ.

— У дипломі ваших випускників вказана спеціальність «Журналістика», але це далеко не єдине ремесло, яке зуміють опанувати здобувачі освіти. У яких професійних сферах можуть відбутися ваші випускники?

— Вони можуть працювати в засобах масової інформації, зокрема друкованих, аудіовізуальних, інтернет-виданнях, а також інформаційно-аналітичних центрах, прес-службах організацій різного напрямку діяльності, бути журналістами, кореспондентами, оглядачами, редакторами, прес-секретарями. Окрім того, наші випускники працюють ведучими, фахівцями зі зв’язків з громадськістю, відповідальним, літературним, випусковим редакторами, фотокореспондентами та телеоператорами, дикторами, SMM-спеціалістами та контент-менеджерами. І це, звісно, не весь перелік посад, які вони можуть обіймати. Ми готуємо універсальних журналістів, котрі мають широкий спектр навичок. Тож здобуті під час навчання знання стануть у нагоді в професійному житті. Ми вже двадцять років готуємо медіафахівців, тож підготували чималу когорту професіоналів.

— Нині побутує думка, що журналістом може бути будь-хто. Яка ж перевага журналістської освіти?

— Ще до повномасштабної війни ми дотримувалися думки, що суспільство перебуває в епосі постжурналізму. В епосі, у якій переплітається професійна журналістика з непрофесійною, так званою громадянською. Представники професійної журналістики — ті, хто працює у засобах масової інформації, дотримуються професійних стандартів, мають базові теоретичні знання. Щодо громадянських журналістів, то це так звані лідери думок, зокрема блогери, колумністи тощо. Таке переплетення є проблемою сьогодення, оскільки ми спостерігаємо, що аудиторія більше довіряє так званим непрофесійним журналістам, які зазвичай нехтують усіма принципами, поширюють наративи, що шкодять суспільству, до того ж підривають довіру до журналістики загалом. Маючи журналістську освіту, медійники вміють правильно доносити інформацію, яка є суспільно корисною, дотримуються загальноприйнятих принципів роботи й головне — відповідально працюють зі словом. 

Спілкувалася Зоряна МУРАШКА.

На фото Міли ОРЛИК: завідувачка кафедри журналістики ТНПУ Наталія ПОПЛАВСЬКА.

Тернопільська ОВА

«Головне — створити довірливі стосунки між викладачами та студентами»: як працює під час війни кафедра журналістики ТНПУ

Завдяки пандемії COVID українські навчальні заклади опанували дистанційну форму освіти задовго до повномасштабного вторгнення. Тому це не стало для них проблемою під час війни. Найбільший виклик наразі — навчитися працювати у психологічно нестабільних умовах, коли усі думки викладачів та студентів обертаються довкола ситуації в країні. 

Наталія Поплавська, завідувачка кафедри журналістики Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, розповіла, як викладачі кафедрі мотивують студентів вчитися, як змінилися робочі програми дисциплін і наскільки лояльнішими стали умови навчання.

Наталіє Миколаївно, розкажіть про перші тижні війни — що відбувалося на вашій кафедрі?

Після двотижневих канікул повернулися до занять у дистанційному режимі. Під час епідемії COVID ми вже призвичаїлися до дистанційного навчання, і це нам дуже допомогло адаптуватися до навчання в умовах війни. У нашій загальноуніверситетській системі розроблені електронні курси, де є завдання, посібники, презентації, навіть електронні журнали та електронний облік — усе, що потрібно для ефективного онлайн-навчання.

Головне завдання наразі — створити комфортне освітнє середовище для студентів в умовах воєнного стану.

В чому це полягає?

Студенти мають відчувати підтримку та розуміння викладача, діалог має бути позитивним, а не стресовим. Але тут важливо знайти баланс: до якої міри можна давати послаблення студентам і прощати їм непідготовленість до заняття? Чому саме він не виконав завдання — без поважної на те причини, чи можливо він в цей час евакуювався за кордон і не мав такої змоги? Багато наших студентів опинилися у сільській місцевості, де немає стабільного інтернету. Буває, що зникає електрика. Тоді ми йдемо назустріч і просимо підготувати завдання, коли буде така можливість, і надіслати їх через месенджери чи на пошту.

В цьому році у нас також став гнучкішим графік модульного та підсумкового контролів. Раніше всі мали здати роботи до певного числа, і якщо хтось не встигав без поважної причини (наприклад, довідки про хворобу) — просто не добирав бали. То зараз ми готові чекати, бо багато наших студентів волонтерять та перебувають в теробороні. Вони намагаються виконувати завдання попри все, але це відбувається із затримками.  Тому ми стали толерантнішими щодо оцінювання — головне, щоб студент робив усе можливе в обставинах, в яких він опинився.

Чи повною мірою такі студенти встигають вчитися?

Спостерігається цікава тенденція — ті, хто й до війни не дуже хотів відвідувати пари, зараз також знаходять різні причини, щоб це не робити. А ті, хто і раніше прагнув вчитися, встигають поєднувати навчання з волонтерством або теробороною і шукають усі можливості для цього.

Один з наших студентів пішов в ЗСУ, бо його батько (учасник АТО) став для нього прикладом. Ще дві студентки зараз проходять військове навчання на Львівщині, але відвідують заняття. Інша студентка дуже активно волонтерить, але щоразу є на парах — вона так організовує навчання і волонтерство, щоб все встигати. Ще одна наша студентка зараз у Варшаві допомагає біженцям з поселенням, але також долучається на пари.

Зараз ми враховуємо будь-яку навчальну активність студента, навіть мінімальну: якщо студент не підготував завдання, але був присутнім на парі, він має отримати відповідну кількість балів за свою присутність, навіть якщо долучився до заняття з вимкненою камерою. Деякі викладачі просять таких студентів наприкінці підсумувати почуте, це стимулює до активного слухання. 

Заохочуємо їх робити хоча б щось — навіть якщо у них немає можливості бути включеними на 100%. Також стимулюємо студентів до участі у різних онлайн-семінарах, вебінарах, майстер-класах щодо професійної діяльності журналістів в умовах війни, які сьогодні пропонують різні громадські організації. Ми це також враховуємо і додаємо бали за їх прослуховування. Коли це додаткові 20 балів зі 100, це хороший бонус. 

Чи змінювали ви робочі програми дисциплін, враховуючи умови війни?

Так, кожен з викладачів скоригував програми своїх дисциплін і додав нові, більш актуальні теми. Наприклад, до навчальних планів бакалаврату ми додали окремим модулем теми про специфіку журналістики в умовах військового стану. 

Ніхто не був готовий до того, що усім доведеться стати військовими журналістами, але в сучасних умовах медійники мусять це знати. Я не соромлюся запитувати у наших студентів 4 курсу (багато з яких вже працюють в редакціях), що вони роблять, про що пишуть, які у них відбуваються зміни. Вони також діляться досвідом зі студентами, які ще не працюють в медіа, або з тими, хто працює в інших редакціях. Проводимо дискусії про виклики, які сьогодні ставить час перед журналістами.

Ми посилили значення неформальної освіти — як для студентів, так і для викладачів. Наприклад, активно почали співпрацювати з Комісією з журналістської етики (КЖЕ), яка проводить вебінари на актуальні теми, проводимо спільні фахові семінари. Наприклад, із дисципліни «Медіакритика» теми, які були попередньо заплановані, втратили в умовах війни свою актуальність.Тому, щоб наблизитися до сучасних реалій, охоче  долучаємо студентів до лекцій та вебінарів, які проводить Комісія з журналістської етики. Спікери, які мають практичний досвід у актуальній для сьогоднішньої журналістики сфері, дають настанови, діляться своїм досвідом. Це, думаю, знадобиться їм у майбутньому.

Коли закінчиться війна, коли ми переможемо, суспільство вимагатиме від журналістів нових підходів до своєї праці. Такою, як раніше, журналістика вже не буде. Наприклад, я переконана, що треба робити наголос на конструктивну журналістику, тобто так звану «журналістику рішень», яка не тільки фіксуватиме проблему, але й показуватиме її вирішення. Тому днями ми зі студентами приступаємо до проєкту, який передбачає моніторинг ЗМІ щодо наявності у них конструктиву.

А ще стала актуальною тема розвінчання фейків. Чи працюєте ви в цьому напрямку?

У нашої кафедри є доволі великий досвід щодо того, як працювати з фейками та перевіряти інформацію. Ми вже третій рік працюємо з організацією IREX в рамках проекту «Вивчай і розрізняй: інфомедійна грамотність». Всі наші викладачі ще до коронавірусу (не онлайн, а наживо) пройшли серію навчальних семінарів на цю тему. Також наші студенти брали участь у Всеукраїнській олімпіаді з медіаграмотності «Фейкотроща». У нас розроблена ціла серія методичних матеріалів та презентацій на цю тему, ми навіть читаємо такі лекції для держслужбовців. Викладачі кафедри читають окрему дисципліну «Інфомедійна грамотність» на всіх факультетах нашого університету.  Її тематика передбачає ознайомлення із такими темами.

6 квітня, вже під час повномасштабної війни, ми, об’єднавши зусилля з кафедрою англійської філології та методики навчання англійської мови та Центром євроінтеграції та комунікації подали великий проєкт на конкурс «Новини-Медіаграмотність» від програми Європейського союзу «Креативна Європа в Україні». Назвали його «Скажемо дезінформації «Ні». Нашими партнерами запросили сумську громадську організацію «Медіакомпас», газету «Вільне життя плюс» та двох іноземних — факультет журналістики Варшавського університету та чеську міжнародну організацію, яка працює з дезінформацією. Для цього проєкту використали усі свої напрацювання, які мали за попередні роки. Готували проект три тижні.

Ми стільки говоримо про розвінчання фейків та дезінформацію, що на наших третьому-четвертому курсах вже немає жодного студента, який би не знав, що таке фейки, і як з ними боротися. Глобальна задача — щоб діти передавали ці вміння своїм друзям та батькам. Адже під час війни дуже важливо критично ставитися до будь-якої інформації.

Чи довелося у зв’язку з війною коригувати теми курсових та бакалаврських проєктів?

Так, ми завжди обираємо для бакалаврських і курсових актуальні теми, орієнтовані на сучасні реалії. По-перше, щоб унеможливити будь-яке списування. По-друге, щоб у студентів не було відриву від практики, адже більшість з них до випускного курсу вже починають працювати в журналістиці. 

Теми цьогорічних бакалаврських робіт ми обирали ще на початку року, але деякі з них виявилися не актуальними, і їх довелося змінити. Наприклад, до мене звернулася студентка, яка зараз перебуває за кордоном, попередньо обрала тему, зовсім не дотичну до сучасних реалій. Ми замінили її на таку — «Імідж українського військового в інформаційному телемарафоні «Єдині новини». Інша студентка, яка також евакуювалася в одну з країн ЄС, писатиме про висвітлення допомоги Україні у європейському медіапросторі. А студентка, яка дуже активно волонтерить, записуватиме серію інтерв’ю з учасниками російсько-української війни. І це буде її бакалаврська робота.

Як у ваших студентів зараз з концентрацією уваги?

Спочатку було помітне зниження активності. Навіть ми, викладачі, також не могли сконцентруватися, але нас кликав обов’язок, що треба щось говорити перед студентами. Зараз у багатьох почався етап звикання і прийняття. Навіть в медійному просторі почали більше говорити не про втрати і відчай, а про конструктивні речі — як ми будемо відбудовувати країну після перемоги. Я відчуваю, що студенти вже більш мотивовані до навчання, їхній настрій змінився.

У нас довірливі стосунки зі студентами і ми знаємо, у кого яка життєва ситуація. Наприклад, нещодавно на одній із пар викладачка кафедри поцікавилася у студентки, як у неї справи, на що та відповіла, що сьогодні її батько, який воює на передовій,  вперше за тиждень вийшов на зв’язок. І ми розуміємо, що цей тиждень для дитини просто випав — вона була присутня на парах, але думками була з батьком. Про зосередження на навчальному процесі мова йти не могла. Але вона дуже сумлінна, тому згодом доздала все, що пропустила.

І така ситуація у багатьох — у когось воюють батьки, у деяких дівчат — їхні хлопці. Буває, що починаєш заняття і відчуваєш, що аудиторія не зосереджена і не налаштована вчитися. Тоді підлаштовуєшся під це і пропонуєш робити якесь завдання, щоб студенти не просто слухали, а залучалися в процес. Звісно, не варто очікувати, що навчання зараз буде таким самим, як в мирний час, бо війна лишає великий відбиток на психіці. Але ми намагаємося робити все можливе, щоб студенти відчували нашу підтримку.

ТЕТЯНА ГОНЧЕНКО

27.05.2022 13:58

JTA