Співпраця науковців ТНПУ з Музеєм Володимира Гнатюка

На факультеті філології і журналістики упродовж років склалася незмінна настанова на постійну співпрацю науковців нашого університету із працівниками Музею Володимира Гнатюка у с.Велеснів. Воєнна ситуація внесла свої корективи у цей процес, адже, якщо раніше основна увага зосереджувалася на глибшому вивченні доробку знаного академіка, вшануванні та пропагуванні його здобутків, то на сьогодні загострилася необхідність збереження музейних експонатів – прижиттєвих видань, рідкісних документів, особистих речей видатного вченого, які, як і багато інших цінних артефактів, опинилися під загрозою знищення. Кафедра української і зарубіжної літератур та методик їх навчання, наукова бібліотека ТНПУ та Музей Володимира Гнатюка активно співпрацюють у цьому напрямку, у тому числі й у рамках двостороннього Договору про співпрацю.

25 жовтня відбулася чергова зустріч науковців кафедри української і зарубіжної літератур і методик їх навчання професорів Зоряни і Мар’яни Лановик, завідувачки кафедри Наталії Грицак, директорки наукової бібліотеки ТНПУ Ірини Чайки із новообраною директоркою Музею Володимира Гнатюка Марією Лигою та співробітницею Музею Ольгою Рибак. У процесі зустрічі обговорювалися питання подальшої співпраці, нових можливостей щодо збереження та популяризації прижиттєвого спадку Володимира Гнатюка (у тому числі й шляхом оцифрування низки важливих документів та експонатів). 

В Музеї Володимира Гнатюка в ТНПУ

Наукова бібліотека ТНПУ в особі директорки Ірини Чайки ознайомила шанованих гостей із багаторічним досвідом диджиталізації документів та використанням інформаційних ресурсів про життєвий і творчий шлях нашого краянина і патрона.

Директорка наукової бібліотеки Ірина Чайка ділиться із присутніми досвідом каталогізації рідкісних друків

Також було окреслено коло нагальних для вирішення проблем, можливостей подальшої роботи над спільним проєктом «Гнатюкіана», ідеєю створення єдиного інформаційного простору для кращої комунікації у цьому річищі; утверджено думу про те, що популяризація спадку і пропагування ідей таких вершинних особистостей європейського рівня, як академік Володимир Гнатюк, є частиною інформаційної війни з метою утвердження власної національної ідентичності, визнання українського наукового доробку та здобутків вчених-патріотів частиною спільного науково-культурного простору Європи, в якому Україна посідає чільне місце серед рівноправних партнерів.

Науковці ТНПУ та працівники Музею обмінялися новими виданнями про В.Гнатюка

Мар’яна Лановик

Опубліковано на сайті ТНПУ ім. В. Гнатюка

26 жовтня 2022 

– Коли ж весілля? – питаю радісно в «сокільця», тернополянина Максима Кузіва.

 Після перемоги. Зараз не час для танців й веселощів, – кілька хвилин паузи й потім притишене: – Ми так вирішили.

Із Оленою Булою вони разом давно. Обоє – у «Соколі». Дивляться в одному напрямку й розуміють одне одного з півслова.

Того 7 вересня ні Олена, ні Максимові батьки не забудуть ніколи. Бахмутський напрямок. Танки. Поранення. Осколок буквально вирвав з руки сокільця кусень м’яса й м’язів. Військовий госпіталь. Операція. Реабілітація…

– То після лікарні, може, вдома зостанешся? – питаю.

– Яке? Ні, – випалює твердо. – Одразу до хлопців. Вони чекають. На бахмутському напрямку зараз стабільно важко. Я потрібен своїм.

– А наречена?

– Оленка зрозуміє. Підтримає.

Речення солдат 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» з позивним «Залізняк» завершує в проміжках між сердечними справами й реабілітацією. Відповіді емоційні та відверті, як сам «холодноярівець».  

24 лютого…

-…я прокинувся від дзвінка побратима. Почалося.  Зібрав найнеобхідніше. Дістав бронежилет, пояс, підсумки, шолом… Приготував усе. Поклав так, аби не помітили батьки. Розбудив маму й тата. Попросив не панікувати, зібрати «тривожну валізку», не забути документи й бути готовими до всього. Тернопіль був стривоженим. І майже пустим. На офісі вже чекали «сокільці». Поговорили. Кожен прийняв для себе рішення. Я також. Попередив батьків, що раненько йду на роботу, потім – заступаю на чергування по місту. А сам 25-го тихенько взяв речі й навшпиньки вийшов з хати. З побратимами рушили до Києва. Тільки звідти зателефонував рідним. Мама плакала. Тато – зрозумів.

Перші дні…

-…були найскладнішими. Орки обіцяли взяти Київ за три доби. Тоді багато-хто вірив, що вони направду друга найсильніша армія світу. Кожен робив свій вибір. Одні – брали зброю до рук, другі – поспіхом тікали. Панувало сум’яття. Були проблеми зі зв’язком. Поспілкуватися з рідними бодай 30 секунд кожен мав за щастя. Дуже пригодилися знання, отримані під час «сокільських вишколів». Мав мінімальний багаж знань, розуміння тактики, вміння користуватися зброєю. Певен, що такі вишколи зараз повинні проходити всі українські підлітки. Бо навіть після нашої перемоги з таким сусідом щодня можна сподіватися на нову війну. Слід завжди бути готовим!

Перший бій…

-…в Ірпені. Зима. Ніч. Чергування. Орки спробували пробитися на одному з флангів. Зав’язався бій. Не довгий. 15-20 хвилин. Але перший. Тоді чітко зрозумів, що таке війна, та як близько на ній поруч кожного смерть.

-…Роман Стецюк. Мій побратим з Тернополя. Я був у Києві, коли дізнався про його загибель. Не міг, не хотів спершу вірити. Для мене то було шоком. А потім не стало друга «Бізона» зі столичного «Соколу». Загинув на харківському напрямку…

«Холодний Яр»…

-…більше, ніж підрозділ. Якось зі «сокільцями» ми їздили в Холодний Яр на Черкащину. Були й біля старезного дуба, під яким Максим Залізняк частенько проводив з гайдамаки наради за часів Коліївщини. Постать цього вольового козацького отамана завжди захоплювала мене. Тому й обрав собі псевдо «Залізняк». Для мене воно асоціюється з незламністю духа та почуттям справедливості. Намагатимуся виправдати свій позивний. А тут ще й після Ірпеня, Бучі, Гостомеля стрів свободівця Віктора Козорога. У лавах «Карпатської січі» він звільняв столицю від московської нечисті. Запропонував доєднатися до бригади «Холодного Яру». «Буде багато цікавої роботи», – пообіцяв. І, як у воду дивився. Я потрапив у середовище справжніх профі. Тут кожен на своєму місці. Здебільшого – молоді командири на різних рівнях, що робить нас непередбачуваними для зашореного радянщиною ворога.

На передовій вразила…

-…жорстокість окупантів. Москалі не мають стримання ні перед чим, і ні перед ким. Вони нищать, руйнують міста. Ламають людські долі. Для них немає жодних перепон чи правил. Тільки наказ та боєкомплект. І байдуже – стріляти по дітях чи військових. Справжнісінькі орки. Без почуттів, гальм і моральних принципів. 

Оснащення ворога…

-…залежить від підрозділів. У спеців й кадирівців – краща форма, інвентар, зброя, броніки… Навіть є «аксесуари» для автоматів та сухпайки. А всі решта, особливо «мобіки» з ДЛНР, носять те, що перепаде, дістануть чи вкрадуть. Харчуються так само. Грабують місцевих і так живуть. На армію вони мало схожі. Більше – на звичайних бандитів з широкої дороги.

Місцеве населення…

-…різне. На Харківщині нас стрічали з обіймами. Відкриті, щирі, справжні. А з Донеччини правдиві українці давно виїхали. Там зосталися тільки ті, хто чекає на «русскій мір». На нас зиркають з-під лоба. Постійно сподіваєшся від них чогось поганого. Тут нас не люблять і не хочуть бачити. Але – це наша, українська, земля. Тому маємо її відвоювати.

Страх…

-…є. У кожного. Це нормально для нормальної людини. Допомагає віра. У кожного – своя. Зі мною служать і християни, і рідновіри, і атеїсти. З кожним новим обстрілом кожен ще сильніше починає вірити. Часто на позиції до нас приїжджає капелан. Його позивний «Падре». Говоримо, молимося, опісля ж – звершує таїнство миропомазання. І після того – відчуття, наче броню якусь одягаєш, невидимий захист… Коли ж довго «Падре» не приїжджає, не благословляє нас, то навіть помітили, що частішає кількість поранень…

Мова…

-…москалі прийшли на Україну тільки тому, що тут розмовляють російською. А в їхній хворій уяві всі, хто говорить російською, – москалі. І територія, на якій вони мешкають, – московія. По суті, ми самі дали їм козир і виправдання. І наша вина також є в тому, що мовне питання досі не розв’язане, що пропагандистські кремлівські щупальця так глибоко залізли в голови наших людей, дали їм привід засумніватися в тому, українці вони чи росіяни.  

Українці дивують…

-…на фронті – безстрашністю, відчайдушністю та кмітливістю. В тилу ж є два типи людей. Перший – ті, хто без упину допомагають. Усім чим можуть. Волонтерять, збирають на дрони, авто, приціли. Тримають економічний, інформаційний, культурний, дипломатичний, освітній фронти. Тренують і тренуються. Готуються змінити нас. Вони вражають своїм бойовим запалом, цілеспрямованістю, широтою душі. А інший вид – такі собі «почікуни». Склали руки й чекають, чим то все завершиться і що хтось усе для них і за них зробить. Або ж – поїхали за кодон і перечікують війну там. Чи в тилових областях. І нічого не роблять для наближення цієї перемоги. Продовжують розмовляти кацапською та й навіть час від часу жаліються, то на умови, то на матеріальний стан. Війна їх так нічому й не навчили. І, певне, вже й не навчить. Ніколи не розумів і не зрозумію таких.

Мобілізація в Україні…

-…не потрібна. Бодай зараз. Від кількості солдатів в окопах на фронті нічого не зміниться. Ситуацію може змінити тільки кількість новітнього озброєння. Бо це війна арти, а не стрілецької зброї. Війна хитрості й тактики, а не людського м’яса.

Світ зараз…

-…ділиться й показує справжнє обличчя. Одні – підтримують, бо усвідомлюють, що наступні – вони. Інші – спостерігають й по чайній ложечці дають зброю. Треті, скуті залежністю через ресурси, намагаються всидіти на двох стільцях. А четверті, такі як, приміром, Іран і Білорусь – допомагають оркам, при цьому вдаючи, що це не так.

Керчинський міст…

-…доказ того, що українська нація незламна, своєрідний символічний дарунок путлєру на 70-ліття і відвертий плювок в обличчя всім його генералам та кровожадним росіянам. Судячи з масових ударів по українських містах і суєти в кремлі, орки – в істериці. Вони бомблять міста, а українці – співають в укриттях. Знищують енергосистему, а українці ще активніше донатять на армію. Шлють дрони-камікадзи, а українці інтенсивно шукають в Інтернеті, як у домашніх умовах збити шахідського «мопеда». Лякають ядеркою, а українці оголошують збір на останню оргію на Щекавиці. Вони не можуть зрозуміти чому так, чому ми не боїмося їх, і бісяться від безсилля, а українці – сміються, бо сліз уже немає, тільки лють.

Сценарії розвитку війни…

-…існує єдиний сценарій – наша перемога. Питання тільки в тому – через скільки та з якими втратами. А щоб втрати були меншими, українській нації треба ще більше згуртуватися, ще більше напружитися, ще більше об’єднатися. Знаю, багато хто говорить зараз про ядерний удар. Певен, його не буде. Чому? Бо занадто оте коротке слабе в кремлі любить життя і себе. Тактичний ядерний удар – можливий. Але, що він йому дасть? Ми вже не зупинимося. Занадто великі ставки. Занадто високу ціну вже сплачено. Тепер або перемога і цілковите знищення багатолітнього ворога, або – смерть.

Цієї війни…

-…не могло не бути. Починаючи від розпаду срср, московія завжди марила ідеєю відновлення російської імперії. Вона відкушувала по чуть-чуть. Ніби черв’як точила наше суспільство. Пробувала, де тонко. Закидала своїх «агентів» у всі сфери. Мовні закони. Знищення війська. Ідея створення нових республік… УПЦ мп… Референдуми. Усе це трапилося не вчора, а тягнулося роками, наближаючи невідворотнє. Це всі розуміли, але не хотіли подивитися правді у вічі. Допоки не полетіли перші ракети…

Україна ніколи…

-…не перестане боротися за свою незалежність, а росія – хотіти її поглинути та підкорити. Це як одвічна боротьба добра й зла, світла й темряви. Але не на тих орки натрапили. Ми не той народ, що схилиться, піддасться на провокації, опустить руки. Їхні дрони наші господині ще в лютому банками огірків збивали… І скільки б «рускоговорящих» серед нас не було, чого б хто в нас не вимагав та які ультиматуми не ставив би, – ми завжди будемо вільні, бо воля  тече нашими жилами. Ми – гідні нащадки козаків, гайдамаків, січових стрілів, упівців і нікому ніколи цього не змінити. Одвічна боротьба з москалями, схоже, наша свята місія, котру мусимо з гідність виконати.

Тільки на війні зрозумів…

Науковець з ТНПУ розповів
про Дмитра Вишнівецького
та спростовав міфи про нього

Коротко про результати чергового засідання #СпільноМисль партнерства #СтійкістьДляГромад 23 вересня 2022р.

Онлайн-режим заходу дозволив учасниками із різних громад України: з Тернополя:
- Волонтерський центр ТНПУ, 
- Голова громадської організації “Нескорені Духом – особи з інвалідностю”,
- переселені – ГО Фонд громад “Знання і справедливість”, Приватне підприємство “Система” & ЛОГО “Бізнес-клуб “Європейський вибір”;
- з Теребовлі: Центр цифрового розвитку громади; громадська ініціатива із  Дорохова: Марина Мирошниченко; Кремінська бізнес-асоціація із Andriy Simonov(Київ – Рівне);

На засіданні #СпільноМисль відбулось обговоренням логічної моделі проєкту партнерства від Фонду Східна Європа.

На розгляд спільноти пропонується назва і фактична мета спільного проєкту: #ТерениСтійкості. Посилення стійкості та ефективності коаліційного партнерства #СтійкістьДляГромад– задля розвитку громадської активності вразливих спільнот громад Тернопілля та партнерських регіонів (?) в умовах наглої воєнної агресії ядерного Кремля.

Її досягнення передбачає, що протягом півроку (листопад 2022 р. по квітень 2023 р.) будуть досягнуті напрямки:

• Освітній кластер проєкту посилює стійкість та сили духу (fortitude) ХХХ (уточнюється, бо кількість бажаючих збільшується) членів, волонтерів та партнерів ГО Фонд громад “ЗНАННЯ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ” – CFK&J партнерства #СтійкістьДляГромад;
• Відновлені та вдосконалені організаційні спроможності ХХХ (?) членів коаліційного партнерства #СтійкістьДляГромад, в т.ч. – ГО та громадських ініціатив;
• Покращенні адвокаційні можливості впливу ОГС партнерства #СтійкістьДляГромад задля впровадження НПА захисту та представлення інтересів та потреб вразливих та волонтерських спільнот місцевих громад.
• Добрий знак і потужний потенціал для нашого партнерства надає співпраця із теребовлянською ГО Центр цифрового розвитку громади (долучайтесь). ЇЇ очільниця Ірина Мацюк повідомила про підтримку проєктів цифрової грамотності, діджиталізації громад та інституцій головою Теребовлянської міської ради Олегом Проданом.
• Жваве обговорення і слушні пропозиції сприяти Соціальне підприємництво у Східній Україні викликала тема СадиПереселенців біотехнологині, докторки біологічних наук, професорки Надії Дробик, яка повідомила про можливості співпраці та волонтерського залучення студентів (із переселенських спільнот) до реалізації ідеї Сади Перемоги із використанням здобутків агробіостанції та оранжереї (нині агробіолабораторії) Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка. Світлана Бичковська розповіла про успішний досвід отримання комплексу із вирощування пташок від Норвезька рада у справах біженців в Україні – правова допомога (NRC – Norwegian Refugee Council), а Марина Мирошниченко - про можливості поділитись виграними бізнес-планами. Зрештою наша спільнота починає впроваджувати проєкт #БАйТ, що передбачає створення клубу-спільноти взамопідтримки підприємців та переміщеного бізнесу, зауважує координатор Pavlo Fedyk, і запрошує до розвитку цієї ідеї досвідченого Андрія Сімонова, як координатора подібного підприємницького руху на Луганщині.
  
  
• На заході обговорено можливість спільного долучення та опанування курсу «Соціальне підприємництво як шлях до фінансової сталості організацій громадянського суспільства», створеного в рамках проєкту «Розвиток громад в Україні через соціальне підприємництво», який протягом 2020 року реалізовували Isar Ednannia та австрійська організація IZ – Vielfalt, Dialog, Bildung (Міжкультурний центр – Різноманітність, діалог, освіта): https://courses.prometheus.org.ua/.
• Відбулось попереднє ознайомлення з культуральним напрямком діяльності партнерства – підтримкою і розвитком можливостей #НематеріальнаСпадщинаТернопільщини, до популяризації якої, за участі Тернопільський обласний краєзнавчий музей, варто залучати ресурси – як до системотворчого чинника соціально-економічного розвитку краю.
• Керівниця Голова громадської організації “Нескорені Духом – особи з інвалідностю” Світлана Бичковська повідомила зібрання, що в їхньої організації закінчується можливість безкоштовного використання частини нежитлового приміщення у цокольному поверсі житлового будинку м. Тернопіль вул. 15 Квітня 3 площею 51,1/11,1.). І це відбувається із спільнотою, яка волонтерським фандрайзингом підтримує майже 150 осіб з інвалідністю і допомагає харчами та теплим одягом щонайменше 5000 переселенцям. Як зауважив координатор #СтійкістьДляГромад Pavlo Fedyk : «За допомогою інформаційного звернення та інших форм адвокації, спільно із міським головою Сергій Надал & депутатським корпусом Тернопільської міської ради, активних людей Тернопільська міська громада, ми зуміємо окреслити правові засади та можливості розвитку волонтерства та благодійності, в т.ч. – через прийняття комунальної програми». Вже зараз наша спільнота отримала публічне запевнення міського голови, що «спільно з юридичною службою і депутатами міської ради знайдемо спосіб дати можливість вам користуватися приміщеннями безкоштовно або за символічну плату».
• Серед іншого, Світлана Бичковська та учасники “підняли” питання про важливість протидії домашньому насильству, яке загострилось під час війни в родинах. Волонтерський рух вже відчув нагальний запит негайної реакції на конфлікти та “скачок” загальної напруженості навіть там, де його раніше не було. “Через дурню війни, люди налякані, здебільшого не вірять, що їхні скарги на різні форми насильства (приклади – від комунального до психологічного – ред.) можуть “щось” змінити, часто переконані, що краще терпіти – розповідає Світлана”. Інша волонтерка Марина Мирошниченко теж наводить приклади про те, що в деяких місцевостях люди не знають як поскаржитись, та й поліція і суди не працюють так, як раніше. Учасники зібрання мають прийняти рішення щодо можливостей ефективної протидії домашньому насильству та популяризації ратифікованої Верховною Радою України Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству (Стамбульська конвенція), організації допомоги постраждалим, випуску інформаційного матеріалу для потерпілих від домашнього насильства (одразу виклик поліції (102), заява про вчинення домашнього насильства, винесення термінового заборонного припису, судове рішення про винесення обмежувального припису стосовно кривдника).
• Наступного тижня, допоки частина представників партнерства #СтійкістьДляГромад будуть представляти наші спільноти на просвітницькому партисипативному заході ОГС переселенців в Івано-Франківську, керівник Волонтерський центр ТНПУ Іван Каплун має нагоду повідомити про здобутки та плани на Форум «Громадський сектор в умовах війни: діяльність та виклики», зорганізованим у Тернополі Освітньо-аналітичний центр розвитку громад.
• Дослідження нашого партнерства #СтійкістьДляГромад свідчать про незадовільний стан медичного обслуговування переселенців, що вимагає не тільки встановити загальні потреби, але й визначити шляхи вирішення, хоча б на рівні спілкування “пацієнти – лікарі”. (В додатку світлина, яка свідчить про розрізненість і слабку координованість у поширенні інформації щодо можливостей обслуговування переселенців).
• Висока інтенсивність та рівень зацікавленості учасників обговорення засвідчив необхідність організації окремого засідання психологічної підтримки активістів волонтерського руху та партнерства #СтійкістьДляГромаді введення додаткового інформаційного інструменту – дайджестів новин від партнерства та із світу волонтерства та гуманітарної підтримки, донорських оголошень та грантових можливостей. Протягом тижня, до наступного системного засідання – 29 вересня 2022 р., об 18.00, партнери #СдГ мають визначитись із пропозиціями та “побачити себе” в планах і подальших заходах.
• Розвиток співпраці свідчить – прийшов час оприлюднити зміст та склад партнерства #СтійкістьДляГромад, надати можливість інших ОГС та волонтерським ініціативам долучитись до спільного і взаємопідтримуючого, самоорганізаційного та самозарадного розвитку, окресленого Меморандумом співпраці в підтримці вразливих спільнот.
• Щотижневі четвергові зустрічі #СпільноМисль партнерства #СтійкістьДляГромад 06:00 PM Київ, 18.00 на майданчику Zoom https://us04web.zoom.us/j/79503816429… Ідентифікатор: 795 0381 6429 Код доступу: 12345 Долучайтесь!
• Користуючись нагодою коаліція #СтійкістьДляГромад звертається до своїх партнерів, зокрема Благодійний Фонд “За Луганщину” (Максим Ткаченко) реалізувати День підтримки гуманітарною допомогою (понеділок 25 вересня 2022 р.) як не тільки нагоду спілкування із #Свої, але й обговорити можливості засудити і “зірвати” насильницький референдум “воссоєдінєнія” під дулами російських окупантів та їх посіпак. Захід провести під кличем «Ніхто не має права вирішувати за нас, як і в якій країні жити! Луганщина, Донбас, Слобожанщина, Сіверщина і Таврія – єдині в незалежній Україні!“
• Перед спільнотою постав і певний іміджевий виклик – підготувати візитку партнерства до Покрови & Дня із світлинами активістів та їх цитатами-баченням цих козацьких свят для них та спільнот, учасниками яких вони є.

Координатор партнерства #СтійкістьДляГромад 
Pavlo Fedyk https://www.facebook.com/groups/svoiteren

Простір