Студент з ТНПУ захищав бакалаврську роботу з передової

Тернопільська студентка знімає ролики про переселенців

Ірина Терлюк

Тернопільська студентка Жанна Деркач знімає ролики про переселенців. Це історії людей із Києва, Харкова, Миколаєва та Бучі.

За словами дівчини, вона працює разом зі своїм хлопцем Ігорем Чорняком. Він знімає і монтує ролики. Проєкт назвали "Свідок війни".

У мережі "Ютуб" Жанна та Ігор опублікували чотири ролики. Дівчина розповідає, що найскладнішими для неї були зйомки з жителькою Бучі.

"Від її історії весь період зйомки у мене бігали мурашки по шкірі. Вона два тижні ховалася від обстрілів у підвалі, не виходила взагалі. Сім’я цієї жінки у той час їла тільки консервовану їжу, бо іншої не було. Також вона розповідала про свого сина, був день його народження і вони не мали, де взяти подарунок чи торт. Тому знайшли якусь коробочку з сухою сумішшю для солодощів і зробили торт. Жінка каже, що син вийшов з будинку, бо хотів пройти до своїх друзів, це було через дорогу, і не повернувся", – каже Жанна Деркач.

Жанна Деркач та Ігор Чорняк знімають ролики про переселенців. Мирослава Західна / Суспільне

Ідея проєкту в пари виникла на початку повномасштабної війни, – розповідає Жанна. Дівчина навчається на факультеті журналістики і отримала завдання – зробити проєкт, пов'язаний із сучасними подіями в Україні. Героїв для роликів шукали в університеті, бо там переселенці плетуть маскувальні сітки.

"Одразу було зрозуміло, що розмова буде дуже важкою, тому що людям доводиться говорити про війну, про те, як вони втрачали своє житло. Було дуже багато героїв, які плакали. У мене теж наверталися сльози від таких історій", – розповідає студентка.

Сьома серія – про переселенку з Києва Світлану Голікову. Жінці 64 роки. До Тернополя її сім'я переїхала два місяці тому.

Переселенка з Києва Світлана Голікова. Мирослава Західна / Суспільне

Світлана каже, що погодилася на участь у зйомках одразу, бо вважає, що показувати такі історії – важливо.

Зйомки відео про киянку Світлану Голікову. Мирослава Західна / Суспільне

"Коли я приїхала до Тернополя, то зрозуміла, що люди цього не відчували. І слава Богу, що вони того не відчували, але вони не зовсім можуть зрозуміти. А коли вже починаєш спілкуватися і розказувати, люди чують. І про це треба знати", – каже Світлана Голікова.

Зйомки відео про киянку Світлану Голікову. Мирослава Західна / Суспільне

Ігор Чорняк каже, що на роботу над одним роликом витрачає півдня. Він монтує, робить корекцію кольорів, накладає музичний супровід та додає ефекти.

Ігор Чорняк – знімає і монтує ролики про переселенців. Мирослава Західна / Суспільне

"Фотографії нам надають самі спікери або ми шукаємо за їхнім місцем проживання. Якщо людина з Києва, то шукаємо фотографії за той період з Києва, вони є у вільному доступі. Хоч ці історії і схожі одна на іншу, як можуть здатися, але вони все одно залишаються унікальними", – розповідає Ігор Черняк.

Ігор Чорняк – знімає і монтує ролики про переселенців. Мирослава Західна / Суспільне

 

Опубліковано на сайті Суспільне

Чому створили Тернопільський став: історія та легенди про підземні переходи від науковців ТНПУ

Справжня окраса Тернополя – водосховище (його ще називають Тернопільський став, Тернопільське озеро). Це місце своєрідною візитівкою обласного центру. Це не лише місце, де можна відпочити та розважитись, але й культурна та історична пам’ятка. Тернопільському ставу приблизно стільки ж років, як і місту Тернополю. Про історію та причини виникнення ставу, легенди про переходи під озером, від занепаду до відновлення озера – про, це та більше розповів «Файному місту», історик та краєзнавець з ТНПУ Петро Гуцал.

Окрасою Тернополя є став. Він разом з тим і візитівка нашого міста. Здається, жоден обласний центр України – не беремо до уваги міст, які розташовані на берегах великих рік, як наприклад, Київ, Запоріжжя, Каховка, Херсон та інші, через які протікає Дніпро – не має такого водного плеса, що створює неповторний (оригінальний) міський ландшафт, – ділиться історик.

Став відкривається для огляду найкраще з Тернопільського замку, біля підніжжя якого з-заходу і розкинулася водна гладь.

Вважається традиційно, що вони ровесники, тобто починають свою історію з 1540 року, коли магнат Ян Амор Тарновський отримав королівський привілей на будівництво фортеці («опідуму») Тарнополє. Правда, джерела з історії міста стверджують інше: 6 лютого 1545 р. король Сигізмунд І дарував Яну Тарновському береги річки Серет між селами Петриків і Пронятин для облаштування ставу, а16 березня 1548 р. власник Тернополя отримав привілей на володіння ставом з боку Кутківців.

 За цими двома відомими нам датами ховається непроста історія виникнення Тернопільського ставу. Як би там не було, але початки Тернопільського ставу ще до кінця не з’ясовані.

Та є ще один документ, досі невідомий, який проливає світло на ранню історію ставу. На нього вказує історик Петро Гуцал. Це звіт урядової комісії 1546 року про межі між Королівством Польським і Великим князівством Литовським.

3 жовтня цього року комісари перебували біля сіл Петриків, Пронятин і Байківці йописали їхнє розташування, засвідчивши зокрема, що краківському воєводі належить «село Петриків … з озером на Сереті, яке заложив півтора року тому пан Тарновський ставом, що достає до берегу князів Збаразьких». Тернопіль у цьому документі не згаданий, отже, він ще тільки-но будувався, але тепер точно знаємо, що став біля міста закладений навесні 1545 р.

Гребля була на лінії замку, що зводився, тобто північніше від сучасної греблі. Варто заважили, що облаштування греблі і служба на ній входило до повинностей тернопільських міщан.

Озеро для захисту від ворогів

Прийнято вважати, що став був зведений, щоби захищати місто від нападів ворогів. Дійсно, став оточував міський замок із заходу, а заплави – з півночі. Упродовж 16–17 століть ледь не щороку на Поділля, Галичину і Волинь здійснювали набіги ординці.

Та мало хто знає, що найчастіше походи відбувалися взимку, коли річки і стави замерзали, тож якихось перешкод не могли чинити нападникам при штурмі поселень. Як не дивно, але найкраще захищали Тернопіль … імена його дідичів, –розповідає Петро Гуцал.

 Саме так, власники міста Тарновські, Острозькі, Замойські – одні з наймогутніших магнатів – завжди могли організувати своє військо проти ординців, якщо ті посміли би напасти на їхній Тернопіль, тому зазвичай чужинці не спокушували свою долю.

Причина створення ставу

Основною причиною створення ставу був господарський інтерес. Дуже вигідно було розводити рибу і продавати її в королівстві, тож не скористатися таким «бізнесом» Ян Тарновський не міг. А отримані кошти витрачалися насамперед на будівництво Тернопільського замку.

Став був однією з фінансових підойм Тернополя на його початковому етапі. І звичайно, став був необхідним для млинарства – теж дуже прибуткового ремесла в той час. Від початків на греблі зводилися млини і власники Тернополя отримували за це чималий кошт. Так, згідно з інвентарем Тернополя 1672 року на греблі ставу діяли 4 млини.

Легенда про земельний перехід під озером

Щодо ставу досі поширюється легенда про підземний перехід під ним із замку до Загребелля.

Насправді жодного підземного ходу не було, бо не існувало реальної потреби в цьому, а найголовніше, як довів тернопільський геолог професор ТНПУ Йосип Свинко, – це здійснити було неможливо, – додає краєзнавець.

27 червня 1589 року в Тернополі побував Еріх Лясота – через 5 років він відвідає з дипломатичною місією Запорізьку Січ і залишить у своєму щоденнику цінні відомості про українське козацтва.

А тоді він записав про наше місто одне речення: «Місто Тернопіль належить князю Острозькому; лежить воно на березі річки Секрет над чудовим великим ставом – таких я небагато бачив у Польщі».

У серпні 1711 року посол датського короля Юль Юст, перебуваючи у Тернополі – «великому, добре влаштованому й укріпленому стінами місті», згадав, що на його окраїні єстав.

Негативні впливи на став

Мінялися власники Тернополя, а його став й надалі існував, в ньому розводили рибу для продажу, а млини на греблі мололи борошно. Загалом же став поступово занепадав. Викуп міста в лютому 1843 року в шляхтича Тадея Туркула не покращив існування ставу. Із середини 19 століття почали зникати водяні млини, оскільки появилися млини парові.

Негативно на став вплинув час Першої світової війни. Ніхто не дбав про нього, водне плесо вкрили водорості, дно замулилося, мешканці випускали до води свою домашню птицю, процвітало браконьєрство.

У міжвоєнний період, коли Тернопіль був в складі Польщі, дещо зроблено для облаштування ставу. Так, на березі неподалік замку, на місці частинининішнього парку імені Т, Шевченка, відкрився пляж, діяла станція човнів, тренувалися спортсмени-веслувальники тощо.

Відновлений став

Віддавна через негоду інколи траплялося лихо: вода ставу виходила з берегів і завдавала чималої шкоди прибережним місцинам і людям. Так, 6 квітня 1932 року внаслідок проливних дощів вилився став, затопивши луки і городи, загинуло в обійстях чимало домашньої птиці, а наступного дня вийшов з берегів Серет – аж до Великої Березовиці розкинулося велике озеро.

Навесні 1944 року, під час запеклих боїв за місто між військами червоної армії і вермахту, гребля була розбита і став зник. Замулена місцина заросла різними травами. Підприємливі мешканці, що жили біля на березі колишнього ставу, облаштували собі городи, випасали дрібну домашню худобу. Звичайно, це не прикрашало місто.

Тому у 1956 році власті міста й області, заручившись підтримкою центральних органів в Києві, вирішили звести новий став. Були  проведені відповідні гідротехнічні роботи, зведена нова гребля й укріплені береги – і появився в Тернополі знову став.

Його назвали, згідно з тодішньою радянською традицією, Комсомольським озером. Суачсна молодь мабуть не знає, що комсомол – молодіжна організація під кермуванням компартії, так званий комуністичний союз молоді. У 1992 році, вже в незалежній Україні, демократична влада міста, змінила назву водойми на Тернопільський став.

Плацдарм для чемпіонатів

Свій нинішній вигляд став зберігає понад 60 років. 14 серпня 1987 року на Тернопільському ставі (тоді він називався Комсомольським озером) розпочався чемпіонат світу з водно-моторного спорту (скутери класу 0-500); тривав чотири дні. Відтоді тут вже багато разів відбувалися чемпіонати світу та Європи з цього виду спорту, організовувалися змагання на день міста 28 серпня.

Вже стало традицією, що в Тернополі наприкінці серпня проходять змагання з віндсерфінгу  (вітрильного спорту). На акваторії ставу теж відбувається така регата, яку присвячують Дню міста.

У червні 2019 року на Тернопільському ставі продовж п’яти днів відбувався чемпіонат України з віндсерфінгу.

Став вимагає турботи про себе. Необхідно слідкувати за станом води, щоби вона не замулювалася і відповідала нормі.

Нагадаємо, у 1965 році озером почав ходити невеликий теплохід, що викликало великий інтерес людей до мандрівок на воді. Через три роки появився більший теплохід під назвою «Герой Танцоров», який ходить до сьогодні. У травні 2022 року, в рамках декомунізації і дерусифікації, за рішенням відповідної міської комісії вирішено дати теплоходу на Тернопільському ставі нову назву, а саме «Ян Амор Тарновський» – на честь засновника міста і його ставу в далеких 1540-х роках.

Аліна Пастир,
Файне місто

Про те, як виникла ідея почати плести сітки на передову, нам розповідає її ініціатор Володимир Кіцак – доцент кафедри історії України та археології.– Наприкінці 2014 року наш завкафедри Іван Зуляк пішов воювати на фронт кулеметником у 80 бригаду. Ми на історичному факультеті захотіли чимось допомогти і йому, і іншим військовим. Вирішили робити маскувальні сітки. До лютого 2022 року сплели їх загальною площею у понад гектар, – каже чоловік.

На факультеті охочі робити маскувальні сітки збираються фактично щодня – з 9:00 до 19:00.
Іноді доводиться працювати навіть у неділю.
В одній з аудиторій корпусу зустрічаємо Лізу й Марту. Дівчата є студентками першого курсу історичного факультету ТНПУ імені В. Гнатюка, навчаються в різних групах.

За час війни вони прийшли плести сітку вперше. Спеціально приїхали до Тернополя на два дні, аби хоч якось допомогти українській армії.

– У першому семестрі я дізналась, що таке маскувальна сітка і для чого вона призначена, а також познайомилася з технікою плетіння. Треба пронизувати тканину через клітинки і стежити, аби були великі «плями», щоб сітка була щільною. Якщо руки звикли, то плести просто, – усміхається Ліза.

Дівчина ділиться, що маскування треба створювати з тканини монокоричневих, темних і зелених відтінків. Останні ідеально підходять для літнього періоду. Ще плетуть сітку з урахуванням асиметрії, це основа природного вигляду.

– Прийшла сюди вперше, але до війни ми вже плели сітки. Освоїли техніку завдяки Володимиру Мироновичу. Вона легка, але є й складніші, приміром, «плями» квадратної форми. Маємо навики плетіння, тому з Лізою швидко впораємось хоча б з однією сіткою, – додає першокурсниця Марта.
Михайло також навчається на першому курсі цього факультету і мріє стати в майбутньому вчителем історії. Волонтерити сюди він приходить майже щодня.

– Можу і плести сітки, коли потрібно, але наразі ріжу тканину. Її для однієї сітки треба чимало. Чим більше – тим краще. Раніше ми робили ширші смужки, тепер тонші. Це залежить від ситуації і запитів військових, – розповідає юнак. За словами Володимира Кіцака, за цілий робочий день шість-вісім людей можуть сплести одну сітку, тобто це ремесло досить часо- й енергозатратне.Зараз приходять плести сітки здебільшого переселенці Маскувальними сітками, власноруч виготовленими колективом історичного факультету, вже користуються бійці десантно-штурмових бригад, угруповання сил спеціальних операцій ЗС України тощо. Поки на їхню якість не скаржились.– У мене за вісім років є багато зв’язків на фронті. Сітки захисникам передаємо або Новою Поштою, або волонтерами. Час від часу місцева військова частина формує бус і ми даємо своє маскування. Окремо сітки можуть забрати ті, хто самі прийшли їх сплести для рідних або знайомих, котрі воюють, – пояснює пан Володимир.Доцент додає, що якщо відкинути перші два воєнні тижні, коли долучались всі небайдужі, зараз плести сітки на факультет приходять майже виключно переселенці – харків’яни, чернігівці, одесити, мешканці Сіверськодонецька, Лисичанська, Маріуполя. Тернополяни малоактивні.За останні три місяці вторгнення тут сплели 387 сіток. Їхня загальна площа сягає 13 250 квадратних метрів. Якщо рахувати в цілому всі маскувальні сітки, зроблені колективом факультету від 2014 року – цифри справді вражаючі!