Головне меню
Проєктна діяльність
Рідкісні та цінні видання
Ми в соціальних мережах
Календарі
Інформація для кафедр
Шекспірознавство
Випадкове фото
Хто на сайті
На сайті 707 гостей та 0 користувачів
Uncategorised
Олександр Вільчинський: «Тернопіль – сакральне місто, яке я вже ніяк не можу оминути»
Днями трапилася добра нагода поспілкуватися із відомим українським письменником, майстром детективу, журналістом Олександром Вільчинським. Приводом стала презентація в обласній науковій бібліотеці збірки «Маслини на десерт: Добрі історії», випущеної харківським «Фоліо». Крім оповідання Олександра Вільчинського, до книжки ввійшли твори інших сучасних українських письменників.
Поспілкувалася з Олександром Казимировичем не тільки про це оповідання. Крім того, розпитала про нові книжки, дізналася у чому коріниться інтерес до історії та чим приваблює детективний жанр.
Шерлок Холмс у Львові
— Спершу про оповідання, котре нещодавно побачило світ у збірці…
— Назва книжки «Маслини на десерт» – співзвучна назві мого твору. Для мене це стало приємною несподіванкою. Оповідання «Маслини на десерт» — ностальгійне, написане в часи «одеського періоду», коли після закінчення університету працював на Одещині. Почав писати його ще в 1987 році, в гуртожитку одеського ботанічного саду, де тоді мешкали з дружиною. Вперше воно вийшло друком у моїй першій книжці «Що скаже батько» 1989 року. Мені здається, оповідання «Маслини на десерт» вийшло справді добрим, легким, трохи іронічним, трохи сумним.
— Яких нових творів чекати від вас найближчим часом?
— Детективна тема мені небайдужа й досі. Минулого року написав кілька текстів у цьому жанрі. Ймовірно, вони вийдуть друком до Львівського книжкового форуму в тернопільському видавництві «Навчальна книга-Богдан», у серії «Український детектив», яку я зініціював ще 2009-го,і у якій вже вийшло чимало цікавих творів.
Мої нові оповідання — це не зосім незвичайні детективи, трохи постмодерні, бо йдеться про інтерпретацію добре відомих героїв та сюжетів. Наприклад, написав оповідання «Шерлок Холмс на Форумі видавців». Чи є розкрученіший герой, ніж цей? Але за сюжетом саме таку роль отримав один, скажемо так, «не дуже вдаха-письменник», і зіграти йому Шерлока на Форумі доручив такий же «не дуже вдаха видавець». Ну, щоб книжки краще продавалися… З цього все починається, але закінчується зовсім не так, як планували видавець та автор. У іншому тексті йдеться про відомий сюжет — ми знаємо «Пограбування по-американськи», «Пограбування по-італійськи», а в мене — «Пограбування по-українськи». Герой живе навпроти банку та щоранку, коли п'є чай, йому впадає ввічі ця вивіска, а в кишенях пусто, з цього й починається… Інше оповідання про мою слабкість — риболовлю — ну, як про це не написати? Також там буде детективне оповідання про курортний роман – «Кохання в Макові». Ще у мене була ідея написати детектив «Вбивство на кафедрі» (сміється — А. З.) Ні-ні — не журналістики, де працюю, а логістики. Ну, але, може, вже у наступну збірку.
— Чим вас приваблює детективний жанр?
— Мабуть, для цього й справді є якісь причини, які я навіть не можу пояснити. Як, так би мовити, зовнішні, так і внутрішні. Із зовнішніх — є історії, котрі можна розповісти тільки в такий спосіб, бо інакше вони будуть непереконливими. А внутрішня причина сидить, мабуть, в кожному — бажання до чогось додуматися, щось знайти, щось до кінця розслідувати і знайти відповіді бодай для себе. Герой більшості моїх детективних текстів журналіст Андрій Грабовський переважно саме так і розслідує, для себе.
Справжність деталей
— Ваші попередні твори були прив’язані до конкретних місць, зокрема до Тернополя. Чи й нові будуть із тернопільською пропискою?
— Три оповідання, дія яких відбувається не в Тернополі, розпочинаються саме у нашому місті. А «Пограбування по-українськи» — тернопільська історія. Переважно у моїх творах дії відбувалися у центрі міста, а тепер вони перемістилися у спальний район, десь у район вулиць Київської та 15 Квітня, я там деколи прогулююся. Тернопіль для мене — сакральне місто, яке я вже ніяк не можу оминути. Робив спроби жити в інших містах, але все одно повертаюся сюди, туди, де народився.
— Крім цієї прив’язки, у вас є ще одна деталь, котра помітна у ваших творах — професія журналіста. Як журналіст впливає на письменника?
— Журналістика вчить відповідальності за кожне слово. Так чи інакше це впливає на творчість. Журналістика — це реальність, котра вривається у літературу. Можливо, все й народжується саме на межі вигадки та реальності. Але деталі навіть у найбільш неймовірному літературному творі мають бути справжніми. Мені цікаво писати про те, що я бачив і відчув, та передати це читачеві саме так, як я це побачив і як відчув.
Часто це дуже важко зробити, але в тому і є кайф творчості.
— Як зберігаєте свіжість відчуттів? Практикуєте записи в нотатнику?
— Колись пробував, але в мене це не спрацьовує. Я просто даю враженням відстоятися певний час — інколи годину, інколи місяць, а те, що залишається у пам’яті, і є важливим. Коли бракує якогось відчуття чи деталі, приходжу на місце, котре описую. Коли писав львівський детектив «Шерлок Холмс на Форумі видавців», знайшов дворик на вулиці Дорошенка, де мій персонаж, мав свою контору. Навідувався туди разів зо п’ять, якщо не більше, і завжди помічав нові деталі. В детективі описані реальні місця, навіть галантерейна крамниця, де є відеокамера – це спрацювало в оповіданні. Звичайно, все змінюється, але достовірні деталі тримають оповідь, надають їй реалістичності.
— Як щодо головних героїв нових творів?
— У них читачі знову зустрінуть Андрія Грабовського, він же Граб, — головний герой трьох оповідань.
— А який він, тип вашого головного героя?
— Це, можливо, той тип, яким би я міг бути за певних обставин — і в злих, і в добрих проявах. Але я таким не є і не був — і власне ці протиріччя й дають поштовх, енергію творити.
Старі фотографії
— Ви казали, що почали роботу над новим твором…
— Невдячна справа розповідати про те, що ще не написав, та навіть і про те, що написав: письменник одне пише, а інше розповідає, а читач бачить ще інше.
Сподіваюсь, це буде роман. Почав його у Шотландії — там мені дуже добре працювалося — був на віддалі, ностальгував за домом, за тим, що було колись — згадував себе, своїх батьків, дідів, дядьків, тіток. Ці спогади підштовхнули до нової книжки.
У збірці «Маслини на десерт» одним із авторів є Кузьма Скрябін, у якого є пісня «Старі фотографії» — можна сказати, що темою моєї нової книжки є старі фотографії. У нашій сім'ї завжди було багато альбомів — нарахував щось із п'ятнадцять — вони переповнені різними світлинами. І мамині, і татові, і сестрині, і даровані людьми знайомими і незнайомими… Там є фото навіть дуже давні, ще початку 20 сторіччя. За світлинами людей в уяві моделюються їхні долі. У цьому романі також буде розслідування, і певну роль у ньому зіграють саме старі фотографії.
Можливо, то буде історія родини, а через неї історія краю і країни, як зазвичай це і буває. Заглиблююся у це, і, не поспішаючи, працюю.
— У вас уже була книжка про УПА. Чим цікаве звернення до минулого?
— Усе моє дитинство минуло в слуханні. Пригадую, я тоді ще не ходив до школи та не вмів читати. До мого діда приходили наш сусід дядько Юхим та ще один приятель. Іноді долучалася й бабця – у неї були свої коментарі. Спершу розмовляли про події сьогодні-вчора, а потім про війну, і про «до війни», часто їхні розмови забігали десь аж у дев'ятнадцяте століття. Вони згадували всіх і вся. І довгими зимовими вечорами звучали історії, про те, що було колись — вони вплинули на мене. До речі, вперше про одного із персонажів «Останнього героя», Яворенка, почув ще тоді.
Історія — одне з моїх хобі. Люблю читати документалістику та мемуари, один із останніх, який перечитував, — спогади Вінстона Черчіля. Люблю читати про воєнні часи. Не знаю, можливо це ще колись виллється у історичний детектив, або у не детектив, або так і залишиться захопленням.
Анна Золотнюк
Опубліковано на сайті "Терен"
31 травня 2016
Джерело: teren.in.ua
Історичний факультет разом із БПП передали маскувальні сітки в зону АТО
Наступну партію маскувальних сіток, сплетених студентами історичного факультету ТНПУ, передали 80-й бригаді в зону АТО. Майбутні педагоги, за підтримки тернопільського БПП «Солідарність», власноруч сплели сітки, а також зв’язали шкарпетки для воїнів на Сході.
Ідея таким способом підтримати наших військових виникла у викладача ТНПУ Володимира Кіцака минулого року. Відтоді разом зі студентами вже передали сотні кілограм маскувальних сіток і теплих шкарпеток. Допомагали як бійцям 44-ї артилерійської бригади, так і «Правому сектору» та «Азову». Відколи захищати рідну землю добровольцем пішов викладач із їхньої кафедри – почали підтримувати частину, в якій він служив. Історики не лише плетуть необхідні на війні речі, а й особисто перевіряють їх якість. Так під двома маскувальними сітками, розповідають, можна повністю сховати БТР, а одна пара шкарпеток носиться мінімум місяць.
Керівник фракції БПП «Солідарність» у Тернопільській міськраді, викладач історичного факультету Володимир Місько наголошує, що останнім часом волонтерство пішло на спад. Відповідно така ініціатива студентів не лише необхідна, а й варта неабиякої підтримки. Саме тому Блок Петра Порошенка всіляко допомагає молодим історикам, заохочує їх й надалі не забувати про українських воїнів на Сході.
На історичному факультеті розповідають, виготовляти сітки та шкарпетки не припинять. І навіть не зважаючи на канікули, знаходитимуть час на добру справу на благо України.
Опубліковано на сайті "Доба"
14 червня 2016
Джерело: doba.te.ua
У Тернополі студенти-історики плетуть маскувальні сітки для АТО
30 маскувальних сіток передали на Схід студенти та викладачі історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка спільно із місцевими представниками «Блоку Петра Порошенка». Отримають їх бійці 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
ВОЛОДИМИР КІЦАК, доцент кафедри стародавньої і середньовічної історії ТНПУ ім. В. Гнатюка:
«Знаєте, почалося воно за півроку до війни, в мене народився молодший з моїх чотирьох дітей. А далі, за півроку, почалась війна. Теоретично я, як людина спокійна, мав би піти на війну, але лишити чотирьох дітей якось явно не виходило. А далі – чуть серйозніше. Мене, як звичайного українця, замучила совість. Там – купа моїх однолітків і студентів, в тому числі, а я – тут. Почав шукати, що би я міг зробити. Потрошки, потрошки – якось дійшла думка до маскувальних сіток».
Відтак, студенти та педколектив приступили до роботи. І лише за перший рік, каже Володимир Кіцак, вдалося передати на потреби бійців у зоні АТО близько тисячі квадратних метрів сітки.
ВОЛОДИМИР КІЦАК, доцент кафедри стародавньої і середньовічної історії ТНПУ ім. В. Гнатюка:
«Сітку ми купляємо в Харкові, це – єдине підприємство в Україні, яке плете сітку, основу, властиво. Далі – фарбу ми купляємо в Сумах, там старий радянський хімпром, там найдешевше. Спочатку починали невеличкі сітки, 3 на 4 метри. Потім подзвонили з фронту, з 44 бригади, сказали: хлопці, в нас гармата має 12 метрів, а з станинами – 14. Ну, якось, 3 на 4 – занадто мало. Через то зв’язали 2 каркаси, і в сучасності наша сітка 12 не має, але має 4 на 8».
Тканину Володимир Кіцак фарбує в домашніх умовах. Сітки ж плетуть просто в одному із коридорів навчального закладу. Здебільшого, займаються цим студенти-історики.
ЯРОСЛАВ ПІВТОРАК, староста групи ІС-22, студентський декан історичного факультету:
«Кожного семестру, після пар, у вільний час, між парами ми виходимо на перерву, плетемо, після пар залишаємося – плетемо також. Все на ентузіазмі і по мірі можливості».
Долучаються до майбутніх істориків й студенти інших факультетів, зокрема, допомагають у збиранні тканини.
А завкафедри стародавньої і середньовічної історії Іван Зуляк сам побував у зоні АТО. Майже рік професор проходив службу у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді. Запевняє: потреба у таких засобах захисту справді є.
ІВАН ЗУЛЯК, завідувач кафедри стародавньої і середньовічної історії ТНПУ ім. В. Гнатюка:
«Як на мене, ці колишні, ще радянські, вони не зовсім виконують цю функцію. Тому що вони розраховані на розвідувальні літаки, які літали на доволі високих висотах. А зараз, знаєте, що засоби розвідки є досить вдосконалені, тому ці сітки виконують доволі таку серйозну функцію на Сході України. Я думаю, що якщо декілька сіток, які є сплетені студентами нашого факультету, врятують там десь техніку нашу чи врятують життя солдатів, то я думаю, що це вже, скажімо, є велика заслуга наших студентів».
ВОЛОДИМИР МІСЬКО, голова фракції «БПП «Солідарність» в Тернопільській міськраді, викладач:
«Своїм прикладом вони показують, наскільки важливо бути патріотом. Не тільки на словах, не тільки розказувати, як ми любимо Україну, а кожноденною працею вносити свою лепту в нашу спільну справу, в нашу спільну загальну перемогу. Все, що мені залишається – це підтримувати своїх колег-викладачів, вишукувати матеріальні ресурси для того, аби цей процес був безперервним».
До слова, виготовляють на історичному факультеті не лише маскувальні сітки, а й плетуть теплі шкарпетки для військових. Передати їх на Схід мають намір вже восени.
Опубліковано на сайті "ІНтб"
14 червня 2016
Джерело: intb.te.ua
Тернополяни виграли чемпіонат України з легкої атлетики
Високі результати показали наші спортсмени на командному чемпіонаті України з легкої атлетики серед юніорів, повідомили в управлінні фізкультури і спорту ТОДА.
Такі змагання 7-8 червня відбувались у Кіровограді. Пославши ядро на 18.02 м, Іван Карюк — вихованець Бучацької ДЮСШ та обласної ШВСМ (тренери Чуба І.В., Васірук М.С.), студент ТНПУ імені Володимира Гнатюка, вчергове довів, що на сьогодні є найкращим юніором серед штовхальників ядра в Україні. Таким чином,Іван сав чемпіоном, здобувши злолду нагороду. Четверте місце в цьому виді з результатом 15.94 м виборов Олександр Шилівський (ОДЮСШ "Колос", тренери Панасюк І.В., Данилюк О.І., студент економічного коледжу ТНЕУ).
У спортивній ходьбі на 10000 м Крістіна Поворознюк (ОДЮСШ "Колос", тренер Зозуля В.М., навчається у Тернопільському ВПУ ресторанного сервісу і торгівлі), зафіксувавши показник хронометра на позначці 50.07,77 сек, здобула перше місце та перевершила норматив для участі в чемпіонаті Світу серед юніорів, який відбудеться 19-24 липня в місті Бидгощ (Польща).
Ще одне "золото" з результатом 2.12,12 сек в бігу на 800 м виборола талановита спортсменка Оксана Більчак (ОДЮСШ, тренери Стефанишина О.В., Небельський В.Р., студентка факультету фізвиховання ТНПУ ім. В.Гнатюка).
Срібло в естафетному бігу 4х100м (42.75 сек) за вихованцями ОДЮСШ "Колос" (тренер Михайло Васірук) в складі Олександра Підліпчука (учень педліцею), Володимира Допти (студент факультету фізвиховання ТНПУ ім. Гнатюка), Сенчука Віктора (студент ТНЕУ), Руслана Удодова (студент факультету фізвиховання ТНПУ ім. Гнатюка).
З четвертим часом 9.45,51 сек закінчив біг на 3000 м з перешкодами Олександр Гнатюк, який представляє ДЮСШ Тернопільського району (тренери Тарнакін В.В., Стефанишина О.В., Чайка І.Б.).
Щодо інших результатів тернополян, то вихованці ОДЮСШ "Колос" (тренер Євген Кармелюк) у стрибках в висоту показали такі результати: подолавши планку на висоті 170 см, Христина Стефанишина (студентка факультету фізвиховання ТНПУ ім. Гнатюка ) стала п’ятою, а Назарій Вовчок (учень Тернопільського ВПУ Ресторанного сервісу і торгівлі) з результатом 190 см був восьмим.
Загалом, набравши 327 очок, команда юніорів зайняла 12 місце серед усіх областей України.
Опублікована на сайті "sports.te.ua"
13 червня 2016
Джерело: sports.te.ua
У Тернополі обрали нового мера
24-26 червня у Тернополі відбувся регіональний етап міжнародної програми “Студентська республіка 2016”. Захід проходив на дальньому пляжі.
В рамках заходу було обрано студентський магістрат, а також нового студентського мера Тернополя. Ним став студент педагогічного університету Назар Лис.
Паралельно відбувалися інтелектуально-спортивний квест, пляжний волейбол, різні тренінги та конкурси.
Опубліковано на сайті "За Збручем"
27 червня 2016
Джерело: zz.te.ua
Тернопільська літературна студія «7 герц» діє уже кілька років. Її молодих та амбітних учасників можна побачити на багатьох фестивалях та мистецьких заходах. Тож як народилась ідея об’єднання у Файному місті цих творчих людей, чим дихає «7 герц» зараз, про що мріє, журналісти «Номер один» запитали в ідеолога та засновника студії, поета Юрія Вітяка. Отож..
– Нещодавно літературна студія «7 герц» відзначила маленьке свято. Чула, що Вам виповнилось три роки. Розкажи, з чого починалася Ваша маленька сім’я.
– У нас і справді все розпочалось, як то буває із парами: здавалося б, випадково надибались, розгледіли один в одному споріднену душу, почали частіше зустрічатись у літстудії, віднаходити спільні зацікавлення, заручились обопільною підтримкою і, врешті-решт, стали єдиним цілим. Не хочеться вкотре починати від Адама, втім скажу те, що кожна людина, яка бодай раз приходила в гості на засідання, сповнювала нас чимось незвіданим, навіть тоді, коли очікування від творів не справджувались ні на йоту. Портрети літстудії раніше виглядали дещо по-іншому. Однак через низку, передусім, життєвих обставин з частиною учасників довелося попрощатись, хоча багатьом із них вдалося залишитись на світлинах та відео з читань і, звісно, у наших серцях та пам’яті.
– Мабуть, важко триматися купи, коли учасники студії настільки різні (професія, вік, уподобання)? Здебільшого, такі об’єднання довго не існують. Як Вам вдається бути досі єдиною командою?
– Ще б пак, ми надзвичайно різні. Інколи самому невтямки, що могли настільки зблизитись. Щодо віку, то тут різниці не відчуваємо. Молодші учасники молодять старожилів – ось той письменницький еліксир, що уможливлює чудове самопочуття, бадьорість та повноту сил. Як нам вдається так довго співіснувати? І сам не знаю. Справа, мабуть, у часі, який багато проводимо разом не тільки задля літературного поступу, а й задля розваг. А ще відпочиваємо один від одного. Це теж хороша метода. Як то кажуть, без сварки нема господарки, ми не виняток. Чвари трапляються зрідка і нагадують італійські експресивні сцени, проте через мить усе минає, продовжуємо зосереджуватись на головному.
– У Тернополі доволі часто проходять літературні вечори (в тому числі з Вашою участю). Розкажи, чи є зараз, так би мовити, попит на «молоду» поезію у Файному? Ви знайшли свого слухача?
– Намагаємось долучатися до максимальної кількості заходів, які відбуваються у Тернополі. Чи є попит на «молоду» поезію? Складно відповісти. Направду, інколи гублюся ц здогадках, а чи література взагалі сьогодні є модною? Проте у нас є свої поціновувачі. Це не може не тішити. Як не дивно, але наше місто жваве у плані організації різного виду читань, робимо все, що в наших силах.
– Для вас «7 герц» – це більше хобі чи все ж перспектива вийти на професійний рівень?
– Невпинно працюємо над власними творами, над поступом, тому гадаю, що згодом наші зусилля будуть оцінені належним чином. Напрацювання з’являються з часом, відтак важливо не гаяти його. Щира правда, що література для нас не є грою у слова чи то старим хобі. Вірші – це почерки життя.
– Розкажіть, де (окрім Тернополя) пощастило виступати. Яке місто прийняло найтепліше?
– Виступали у Чорткові, Бережанах, Львові, Києві. Щоправда, часто зосібна. Усюди приймають тепло, та й ми принагідно теж докладаємо зусиль, аби наші літературні гості почувалися в Тернополі як вдома.
– Як гадаєте, що повинен мати поет, аби дотягнутись до рівня сучасних українських метрів літератури? В чому секрет успіху? Ви вже його розгадали?
– Як на мене, просто варто бути собою. Писати про те, що справді відчуваєш і думаєш. Читачі швидко розрізняють вдаваність від правдивості. До того ж необхідно чимало працювати над своїм розвитком, аби бути цікавим.
– Кожен поет, мабуть, вважає одним з найбільших здобутків свою збірку. З рук студії «7 герц» уже багато вийшло книг? Чи Ви не ставите це собі за пріоритет?
– З книгами якось туго. Тим не менше, цей рік став для нас знаковим. Спеціально до третьої річниці з часу появи найменування літстудії презентували антологію «с(Ш)тиль», що є підсумком діяльності. Книга вийшла друком завдяки видавництву «Крок» на чолі з Юрієм Завадським. Опріч того, не так давно у мережі з’явилась і антологія «Сьомий обрій» спільно з кіровоградським об’єднанням «Обрій».
«Студія дає стусанів у потилицю і змушує розвиватися»
– Юро, ти є, так би мовити, гідом студії. Особисто тобі це допомагає у творчій кар’єрі? Не думав, що одиноке плавання принесе більше звершень, ніж спільне? Ти ж несеш відповідальність за всіх…
– Ясна річ, що думка про позастудійність виникала неодноразово. Будь-яке об’єднання, навіть найбільш нетипове, є форматом, хочемо ми це визнавати чи дивимось на такі речі крізь пальці, то вже інша справа. Студія допомагає мені відкривати себе по-новому з появою кожного учасника. Треба вчитися підніматись до його творчого лету, стукати в особистий простір, аби збагнути його бачення світу, осягнути, ймовірно, інше сприйняття письма. У нас панує демократія, тому вдається розвиватись не тільки в контексті спільноти. Студія дає стусанів у потилицю і змушує розвиватись, а не якорить мене. Бути керманичем – вкрай відповідально. Ніхто не вибачає помилок координаторам, повірте.
– Кажуть, що «життя в поета» немає. Такі люди завше знаходять зайнятість «на стороні», аби повноцінно існувати. Натомість вірші прибуток мало кому приносять. Ви у студії поезію розглядаєте як дохід чи ж бо ремесло на все життя?
– Писати за гроші можна. Зокрема, у мене був досвід створення текстів для пісень. Але це, на превеликий жаль, не є вагомою фінансовою артерією, тим паче, така діяльність виснажує, а то й стає осоружною. Тому нам доводиться шукати роботу іншого характеру і розриватись між двома поприщами.
– Справді, в Тернополі частенько влаштовують вечори поезії. Не здається тобі, що подекуди їх навіть забагато і через це з часом люди просто втомлюються від віршів?
– У цьому є доля правди. Саме тому безпосередньо ми влаштовуємо виступи рідше, аби не втомлювати слухачів, бо кожному потрібне затишшя.
– Звісно, про плани… Літо – це пора фестивалів, у тому числі й літературних. Уже спланували маршрут для «7 герц»? Чи це літо присвятите відпочинку?
– Це одні з найкращих років мого творчого життя. Вони повні незрівнянних емоцій. Не знаю, скільки нам ще доведеться бути разом, але хотілося б продовжити цей відтинок часу до безконечності.
Довідка
Літературна студія «Сім Герц» – тернопільське мистецьке об’єднання, засноване 16 лютого 2013 року як реакція на розпад літстудії «87». Угруповання працює в інтелектуальному ключі, культивує принципи елітарної штуки. Чільне місце у творчості авторів займає образність. Тексти тяжіють до експериментального письма, помарковані поєднанням версифікаційних традицій та новаторства, наснажені елементами потоку свідомості, вирізняються фрагментарністю та еліптичністю.
Назва «Сім Герц» постала як абревіатурне шукання із первинним звучанням «Сім Гертс» (студія імені Гертруди Стайн). Присвята авторці поняття «втрачене покоління» зумовлена думкою, що кожна генерація певною мірою є загубленою, кидається з крайнощів у крайнощі з наміром знайти і зайняти певну соціальну нішу. Згодом найменування графічно видозмінилось, почавши позначати особливу частоту текстів.
Дочірні категорії
Видання працівників ТНПУ Кількість статей: 0
ВИДАННЯ ПРАЦІВНИКІВ ТНПУ
Підручники, навчальні посібники, лекції, методичні рекомендації працівників Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка
Науковці ТНПУ Кількість статей: 1
Університет на сторінках ЗМІ Кількість статей: 7
Видання працівників 2019 р. Кількість статей: 10
Видання працівників 2020 р. Кількість статей: 9
Видання працівників 2021 р. Кількість статей: 9
Видання працівників 2022 р. Кількість статей: 10
Видання працівників 2023 р. Кількість статей: 9
Видання працівників 2024 р. Кількість статей: 10
Видання працівників 2025 р. Кількість статей: 6
Гнатюкіана Кількість статей: 0
Ресурси ТНПУ
Всеукраїнські ресурси
Світові бази даних
Наукометрія
Бібліотеки України
